Про нас
Ми – сім’я Скориків. Наш вибір є винятком з правил.
Село старіє, помирає, перетворюється на одну велику «чорнооку» хату-пустку, а за цим – втрата віковічного досвіду обробки селянином землі, занепад української традиційної культури, підміна людини-творця на людину-споживача. Бачити це і просто співчувати замало, саме тому: У 2010 році ми, переїхавши з Одеси, стали жити в селі Грабово Кодимського р-ну Одеської обл.
Дмитро Скорик – одесит, за фахом – викладач біології, хімії, релігієзнавець, фотохудожник (освіта: ОНУ ім. Мечникова, Православний Свято-Тихоновський гуманітарний університет, м. Москва), вбачаю своєю метою і покликанням пробудження в молоді любові до народних традицій, виховання людини, яка прикрашала би рідну землю і не жадала «закордонного» щастя.
Надія Скорик – полтавчанка, за фахом – художник кіно, поет, фольклорист (освіта: КНУ ім. Т.Шевченка, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, член НСПУ – Надія Калениченко) вивчаю українську народну культуру, яку вважаю ґрунтом, поштовхом, смислом моєї творчості. Сім’ю вважаю смислом мого життя.
Наш син – Пантелій Скорик.
Ми зрозуміли, що це наше місце, наше служіння. Особливо після нашого весілля. Зібравши у ході двох етнографічних експедицій матеріал, що стосувався місцевого традиційного весільного обряду, ми вирішили втілити його. Далі було чимало проектів, серед них майстеркласи писанки, ляльки-мотанки в школах ближніх сіл, підготовка колективу с. Загнітків до виступу на Всеукраїнському дитячому фестивалі «Орелі» 2010р., випікання хлібів для Всеукраїнської поминальної виставки «Печу, печу хлібчик» НЦНК Музей Івана Гончара, 2011р. Березень 2011 – липень 2012 – робота над створенням Етно-еко-Хати «Білочі», що передбачало повну реконструкцію старої сільської хати з уведенням елементів сучасного дизайну. З вересня 2012 працюємо над облаштуванням в Шершенецькій школі Етнографічної кімнати-майстерні, де проводимо заняття з дітьми. З 2008 року займаємося записом старовинних обрядів та звичаїв, фотографуванням пам’яток народної культури, колекціонуванням предметів народного вжитку Кодимщини.